Пофігізм в мені

Не приходжу вчасно,ну це просто так виходить....я просто ніколи нікуди не спішусь.Великий похуїст,ну немає у світі такого,щоб мене рвало за душу,а ні є...це мої фобії,тай я навіть про них не боюсь говорити і навіть насрати на це що їх ніколи не бажано розказувати,а щей великому загалу...просто пофігізм в моїй крові,просмоктався і розстворився...як ментос в кока-колі...з великим ефектом...Але він мені дуже подобається,він....еммм.....такий приємний і солодкий...але незанадто, а так якраз в міру...З ним так легко,але не настільки, що можна літати в хмарах.З ним незабутньо,але не так що все пригадуєш.З ним дуже небезпечно,але це тільки адреналін.З ним немає комлексів,але від цього можна постраждати.З ним немає заборон,але дуже моторошно.З ним є купа здійснених бажань,але чи потрібних?... Знач,я не похуїст,якщо я знайшла в ньому мінуси.....або просто тверезо оцінюю всі свої можливості і хм...мені від цього аж ніяк не ....